Чому релігія таки дожила до 21 ст.?

“Кінець релігії” — тема, яка часто приверає увагу широких кіл як науковців, так і кліриків. Впродовж 20 ст. було проведено ряд досліджень, що опирались передусім на соціологію та ряд інших міждисциплінарних методів, спрямованих обчислити релігійність населення земної кулі. Суть таких досліджень добре сформульовано у статті на порталі BBC: “Математична модель брала до уваги співвідношення кількості віруючих респондентів до соціальних мотивів їхньої віри”. Отримані дані констатували серйозне зниження рівня релігійної заангажованості людей в більшості країн світу. Соціолог Річард Вінер коментує: "у значній кількості сучасних секуляризованих демократій існує тенденція громадян визначати себе поза будь-якою релігією. У Нідерландах кількість таких людей сягає 40%, а найвищий показник - у Чеській республіці, 60%".

З роками такі прогнози частішають, адже кількість віруючих по всьому світу зменшується, а релігія, в тому числі найактуальніше в Європі християнство, стає приводом для непорозумінь та конфліктів. Прикладом непорозуміння може бути саме трактування поняття “релігія”. Слово “релігія” нерідко вживається як тотожне до “віра”, тобто має безпосередній зв’язок з Богом і Його сприйняттям людиною. Проте, це вносить багато плутанини, адже це цілком різні поняття. О. Стівен Фріман розмірковуючи про кінець релігії в однойменній статті вказує на нечіткість терміну і аналізує, які це несе наслідки. Спроби вирішення релігійних конфліктів, зокрема намагання врегулювати міжцерковну політику та пропаганда екуменізму, не завжди увінчуються успіхом. 

До того ж, все популярнішою стає своєрідна тенденцію визначати себе радше “духовним”, аніж приналежним до конкретної релігійної течії.
Атеїстичні течії віддавна наголошують на неактуальності функцій релігії в сучасному світі і обстоюють думку, що вона суттєво поступається світським ідеологіям, а релігія за Ніцше — вигадка слабких і обмежених людей, які покладаються на Божу милосердність. 

Втрата вагомості релігії під час соціалізму теж відіграла свою роль. 
Відтак, очікувалось, що в 21 ст. релігія, якщо не зникне зовсім, то принаймні не буде таким впливовим соціальним інститутом та об’єднуючим елементом для суспільства і однією з головних засад облаштування світу.
Якщо говорити про релігійні випробування на прикладі християнства, то варто передусім вдатись до історії. Християнство, стало своєрідною модернізацією юдаїзму. Принісши Ісуса в жертву, Бог позбавив людей гріхів, примирив їх із Собою. Уклавши Новий заповіт воскреслий Ісус цим актом відмінив Старий. Внаслідок цього релігійні практики дещо змінились. “Нова” релігія, в свою чергу теж зіткнулась із певними проблемами. Ліберальніший Новий закон призвів до того, що серед християн не стало колишньої покори. Своєрідний бунт проти Бога виражався зокрема у гностицизмі — винайденні нових доктрин. Відтоді (2-3 ст.) і досі було чимало спроб “покращити” християнсво, наприклад, змішати його з іншими релігійними течіями. Незважаючи на це, християнство залишається однією із ключових релігій світу.

Якщо йде мова про пост-радянський простір, то тема із втратою релігї тут особливо актуальна. Науковий атеїзм, який активно пропагувався протягом сімдесятилітнього радянського періоду, мав великий вплив на розвиток релігії на цих територіях. Одним з серйозних наслідків стала втрата орієнтирів, яка досі спостерігається на цих територіях. 
Щодо України, то серед проблем, чи радше випробувань, яких тут зазнає релігія, є відсутність єдиної (помістної) церкви. Це призводить до виникнення і процвітання численних релігійних течій і переконань, які не рідко конфліктують між собою. Втім, кількість релігійного населення все ж переважає.

На мою думку, ймовірність, що релігія не доживе до наступного 22 століття, попри всі дискусії, що рояться, дуже мала, адже зникнення такого комплексного соціального і духовного явища, що існувало багато віків — має відбуватися теж віками і бути дуже поступовим. Релігія будучи соціальною інституцією, завжди пристованувалась до суспільних змін і виконувала об’єднуючу та консолідуючу функцію для суспільства на засадах духовних і моральних цінностей. Пошук відповідей на запитання про засади побудови світу, сенс природи і життя і т.д. завжди будуть потребою людства. Сформована за багато століть релігійна свідомість людини робить спробу постійно задовільняти таку духовну потребу людини, а тому не може втратити актуальності, адже не має альтернативи. 

Якщо заглибитись в історію релігії, можна простежити, що багато релігійних форм з’являлось і втрачаючи актуальність зникали. Проте, релігія завжди знаходила спосіб модернізуватись. До того ж, на противагу думці атеїстів, соціологи релігії стверджують, що більшість функцій релігії жодна ідеологія адекватно замінити не може.

Атеїстичне пояснення живучості релігії полягає у думці, що людство, не розвивається духовно, хоча за своєю суттю, є духовною спільнотою. Брак цієї духовності якраз замінюється чи доповнюється релігією, за посередництва апологетів різних релігійних течій. 
Тому, гадаю, в майбутньому релігія може сильно видозмінитись, проте зникнути зовсім — малоймовірно.