Стисло про “Місто” Валер’яна Підмогильного, урбаністичний роман 1920-х рр.

 Валер’ян Підмогильний — один з перших українських письменників, хто почав писати в жанрі урбаністичного роману (urban novel). Його найбільш відомий твір “Місто”, яскравий приклад революційно-романтичної української літератури ХХ-го століття, вийшов друком 1928 р. у Харкові. Чимало літературних критиків вважають, що “Місто” В. Підмогильного перегукується з тогочасною європейською, особливо французькою, літературою. Максим Тарнавський проводить паралель із “Любим другом” Гі де Мопассана і доводить схожість головних героїв обох романів [1]. Він також характеризує “Місто” як Більдунгсроман (der Bildungsroman), тип літературного твору, головною тематикою якого є особистий розвиток та зростання головного героя.

Відвертий опис Підмогильним реалій 1920-х рр. призвів до того, що роман було заборонено радянською цензурою, а автора звинуватили в протипартійній діяльності і заарештували [2]. Юрій Шерех вважає, що “Місто” піддали цензурі через те, що Підмогильний називав речі своїми іменами [3]. Він іронізує на тему політики “українізації”, втім робить це достатньо делікатно. Складається враження, що Підмогильний не проти неї, він просто не виокремлює її як щось суттєве, для нього це лише “шумовиння на поверхні життя” [4].

У центрі роману освічений провінціал Степан Радченко, який приїхав до Києва для того, щоб здійснити свою мрію — вступити до університету. Головний герой спершу в захваті від принад міста і має намір повернутись додому як тільки отримає освіту, — “вернутись на село новою культурною людиною і разом з тим привезти туди нове життя” [5]. Проте вже невдовзі після приїзду до Києва він розмірковує про безперспективність села і сповнений бажання підкорити місто. Радченко соромиться свого походження і всіма способами намагається про нього забути. Він дистанціюється від свого сільського минулого і усього, що йому його нагадує, — “Село стало йому чуже, воно потьмяніло в його спогадах, як блідне ліхтар у проміннях дня, але тяжіло над ним як докір, як тривога” [6].

Головний герой намагається наблизитись до міста у своїх вчинках своєю поведінкою та зовнішнім виглядом і вдається до численних помітних трансформацій. Радченко припиняє спілкування зі своїми односельчанами, знищує одяг, в якому приїхав з села, міняє ім’я із Степана на Стефана. Юрій Шевельов влучно зауважує, що головний герой роману, Сергій Радченко, “зрікається минулого швидше, ніж воно стає минулим” [7].

Для героя найдоступнішим способом асимілюватись з міщанами виявляється література. Будучи начитаною людиною, Радченко сам починає писати і досить швидко добивається успіху. “Знати літературу є перша ознака культурної людини” [8], — вважає він. Кожен наступний гонорар за літературну діяльність герой вкладає у власні перетворення і вдосконалення — новий одяг, зміну помешкання, у своїх приятелів та жінок. У своїх рішеннях і діях керується власною користю, — “Література, виявилось, не тільки почесна а й владна річ, тобто двічі варта уваги” [9].

Абстрагований від свого минулого, Степан переймається лише своїм майбутнім і віщує собі успіх, — “позирав у майбутній добробут” [10]. Його цікавить будь-який спосіб наблизитись до міської культури.

У головного героя часто міняється настрій. Це стосується передусім ставлення до міста. Бачимо то невпевненість, навіть переляк: “Ну навіщо було сюди збиратись? Що буде далі, як він [Радченко] житиме? … Чом було не їхати до свого окружного міста на педкурси?” [11], то захват: “Радісним було йому й перше знайомство з міськими людьми” [12], то відчуження “Відчував дивну красу міста … але ненавидів [його]…” [13], “все у місті якесь неприродне”(?).
Помітні зміни відбуваються і у ставленні до своїх так званих приятелів і коханок. Він приятелює лише з тими, в кому бачить якусь перевагу над собою і хто може бути для нього взірцем. Щойно Степанові починає здаватись, що він зрівнявся з “приятелем”, одразу ж від нього дистанціюється і часто навіть відчуває зневагу, а жінок змінює їх відповідно до власного статусу.

Єдине у чому Степан стабільний — потреба самостверджуватись і рухатись вперед. “Не ненавидіти місто треба, а здобути” [14], намовляв він себе. Радченко постійно себе підбадьорює. З кожним успіхом він відверто пишається собою. Наприклад, написавши своє перше оповідання Степан не міг собою натішитись:  “закохано гортав сторінки”, “подавав собі великі надії” і потребував визнання, — “Хай дивуються, хай заздрять” [15], думав герой.

Водночас Радченко cповнений особистих комплексів. Він практично весь час не вдоволений обставинами, що довкола нього складаються, а сором за своє походження постійно переслідує його, — “Сором обійняв його за себе колишнього, за несвітську наївність його…” [16]. Кидається у вічі й те, що з кожним новим епізодом у житті героя, він стає все жорстокішим і різкішим.

В “Місті” присутнє незвичне для тогочасної української літератури нехтування ґрунтовними моральними засадами та людськими прагненнями і емоціями (“Щастя … [це] недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного знання про речі” [17]). Герой Підмогильного відверто кепкує з усіх високих почуттів (“Золотий вік кохання минув, лицарі й дами розтанули у віковій млі” [18], “Шлях до душі веде крізь тіло” [19], “Вогонь любові запашний тільки мить” [20]), не готовий до відповідальності і не здатен до стабільності (“… та ін.).

Степана Радченка не можна трактувати як приклад для наслідування, водночас важко стверджувати, що він негативний персонаж. Підмогильний демонструє, що “високі ідеали” далекі від реальності, особливо, якщо йдеться про життя вихідця з села, якому самотужки доводиться долати складні виклики [22].

Пройшовши цілий ряд успішних трансформацій і зближення з містом, герой раптом вдається до переосмислення минулого прагне колишнього життя, зокрема усвідомлює, що єдиним справжнім коханням у його житті була односельчанка Надійка, якою він знехтував у пориві відцуратися від свого минулого. Зустрівши після тривалої перерви свого давнього приятеля Левка, який колись був взірцем для головного героя, в Степана з’являються несподівані думки про повернення до рідного села, адже місто завжди було “чужим його душі” [23].

Роман сприймається як суцільний потік свідомості, годі відрізнити чи це голос Валер’яна Підмогильного, чи Степана Радченка. Загалом, письменник дає багато свободи своєму героєві, тож переважно читач спостарігає за сюжетом з точки зору Степана. Часом коментарі Підмогильного можна розпізнати, а в деяких випадках автор наче зливається з головним персонажем свого роману Саме тому у критиці з’явилась думка, що роман автобіографічний, втім сам автор це заперечував [24].

________________

[1] Tarnawsky M. Misto. The European connection // Between reason and irrationality. The prose of Valerijan Pidmohyl’nyj / Toronto, Buffalo, London: University of Toronto Press, 1994.
[2] Фільм “Валер’ян Підмогильний: розстріляне відродження” (Реж. Наталья Огородная, 2011)
[3] Шерех Ю. Людина і люди (1955) // Не для дітей. Літературно-критичні статті і есеї. // Мюнхен: Пролог, 1964. — c. 83-96. C. 84.
[4] Шерех Ю. Людина і люди (1955) // Не для дітей. Літературно-критичні статті і есеї. // Мюнхен: Пролог, 1964. — c. 83-96. C. 85.
[5] Підмогильний В. Місто / Харків: “Ранок”, 2003. — 256 с. / C. 43.
[6] Там само / C. 74.
[7] Шерех Ю. Не для дітей. Літературно-критичні статті і есеї. // Мюнхен: Пролог, 1964. / C. 91.
[8] Підмогильний В. Місто / Харків: “Ранок”, 2003. — 256 с. / C. 119.
[9] Підмогильний В. Місто / Харків: “Ранок”, 2003. — 256 с. / C. 132.
[10] Там само / C. 108.
[11] Там само. / C. 27.
[12] Там само / C. 43.
[13] Там само / C. 46.
[14] Там само / C. 53.
[15] Там само / C. 66-68.
[16] Підмогильний В. Місто / Харків: “Ранок”, 2003. — 256 с. / C. 146.
[17] Там само / C. 115.
[18] Там само / C. 89.
[19] Там само / C. 216.
[20] Там само / C. 221.
[21] Там само / C. 210.
[22] Мельник В. О. Валер’ян Підмогильний // Підмогильний В. Твори. Київ, 1991.
[23] Підмогильний В. Місто / Харків: “Ранок”, 2003. — 256 с. / C. 246.
[24] Кудря Г. Людина — найбільша цінність // Підмогильний В. Місто. Харків: “Ранок”, 2003. 256 с.

Бібліографія:

1. Гноєва Н.І. Український інтелектуальний роман 20-х років ХХ століття в оцінці Ю. Шевельова // http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/2698/2/Гноєва.pdf
2. Костюк Г. Валеріан Підмогильний: “Місто”(За матеріалами “Меморіал”) // http://e-motion.tochka.net/8418-valerian/
3. Кудря Г. Людина — найбільша цінність // Підмогильний В. Місто. Харків: “Ранок”, 2003. 256 с.
4. Мельник В. О. Валер’ян Підмогильний // Підмогильний В. Твори. Київ, 1991.
5. Підмогильний В. Місто / Харків: “Ранок”, 2003. — 256 с.
6. Шерех Ю. Людина і люди (1955) // Не для дітей. Літературно-критичні статті і есеї. // Мюнхен: Пролог, 1964. — c. 83-96.
7. Tarnawsky M. Misto. The European connection // Between reason and irrationality. The prose of Valerijan Pidmohyl’nyj / Toronto, Buffalo, London: University of Toronto Press, 1994.
8. Фільм “Валер’ян Підмогильний: розстріляне відродження” (Реж. Наталья Огородная, 2011).